неділю, 8 грудня 2013 р.

ВЛАДА ПАРТІЇ РЕГІОНІВ, А НЕ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ, - ФЛАГМАН МАСОВИХ ПРОТЕСТІВ І СТИМУЛ ВІДРОДЖЕННЯ СЕПАРАТИЗМУ

Мар’ян Житарюк

Влада партії регіонів, а не українського народу, - флагман масових протестів і стимул відродження сепаратизму


«Могутня» ПР, попри узурпацію влади по вертикалі і у всіх гілках, досі не доросла до розуміння та усвідомлення того, що революційна ситуація у країні зберігатиметься доти, допоки лідери цієї нібито партії (насправді, олігархічного клану) не усвідомлять, що, крім його виборців, існують інші виборці, які мають право на власний погляд, інші політичні, релігійні, культурологічні, історичні, ціннісні орієнтації.
Організація провладних мітингів у деяких регіонах і звезення свого електорату до Маріїнського парку під Верховну Раду – зайвий доказ штучного, але усвідомленого і цілеспрямованого провокування небезпечних ситуацій з поділом на людей першого ґатунку (свої виборці) та людей другого чи третього ґатунку (за словами М.Азарова, В.Захарченка, Н.Шуфрича та ін. – провокаторів, бойовиків, бандерівців, екстремістів…). Перших регіональна, електорально (а не національно!) орієнтована влада нібито захищає від інших, перегородивши вул. Грушевського, Верховну Раду, блокуючи весь урядово-адміністративний квартал як органами МВС, так і незаконними збройними формуваннями на кшталт «тітушок» та «Беркута»), які не передбачені законом про міліцію. Дарма, що цих, інших, зараз мільйони з цілої країни, закликає їх до відновлення конституційного ладу, інакше… Інакше у влади ПР досить ресурсів для примусу силоміць.
Ця ж ПР далі обманює як весь український народ (у її розумінні – ледарів, які не працюють, а тільки мітингують – за риторами з провладних мітингів), так і цілий світ.
Попри неодноразові обіцянки і запевнення керівників МВС, прокуратури, уряду й навіть гаранта знайти і покарати винних у масових «зачистках», тобто тотальному і звірячому побитті студентів у ніч на 30 листопада на Майдані Незалежності та журналістів і мирних співгромадян на вул. Банковій, у сенсі справедливого й неупередженого розслідування нічого фактично не зроблено. Точніше, мають місце продуковані і пропаговані легенди про героїзм «Беркута», про захоплення адмінбудівель мітингувальниками, звернення ВР Криму та кількох міст на сході країни до президента й уряду про необхідність розгону Майдану та запровадження надзвичайного стану і запрошення… російських миротворців.
Жертви масового побиття «беркутівцями», виявляється, - зовсім не жертви, а ще ті провокатори, які мають своє відсидіти, тобто за все відповісти. «Справедливе» й «оперативне» розслідування, перші результати якого, за словами міністра МВС, мали з’явитись до 2-3 грудня, не просто затягнулось, а й розвернулось в інший бік: жодного затриманого і покараного «беркутівця» чи міліцейського начальника! Натомість кількість політичних в’язнів неухильне зростає і, за словами міністерки нібито юстиції пані Лукаш, зростатиме й надалі. За словами останньої, відповісти повинні не тільки радикальні учасники Майдану, а й усі автори публічних закликів, його організатори та, ба, навіть іноземці, які, бачте, чомусь підтримують тільки Майдан, а не ПР…
Попри видиму, зовнішню частину революційних подій, звернув би увагу й на закулісся. У регіонах, навіть на заході країни, органи центральної виконавчої і судової влади раз-по-раз встромляють ножа у спину всім тим, хто сповідує інші цінності, ніж пропонує ПР: то автобуси з мітингувальниками не випускають, розвертаючи з напівдороги, то залякують перевізників відібрати ліцензії, якщо наважаться взяти курс на Київ (у Львові), то прокурори відкривають кримінальні справи проти організаторів (Тернопіль), то суди забороняють масові зібрання (фактично по цілій країні)…
Окрема проблема – українські мас-медіа. Попри сумлінне і добросовісне висвітлення революційних подій, більшість центральних телеканалів (крім «24» та «П’ятого») приділяють їм замало часу, переважно – у випусках новин, а ефіри марнують на нескінченні серіали, багаторічні концерти з російськими виконавцями, переважно сатирично-гумористичного жанру. Тобто ми досі – впродовж понад двох тижнів! – так і не побачили доброї волі з боку медіавласників і продюсерів мобілізувати зусилля для фіксації історичних подій. Навіть попри це міністр Захарченко вважає, нібито журналісти спотворюють події і подають викривлену картину (чи, бува, не слід захоплюватись героїзмом «Беркута», чи, може, фотографи та оператори, як і студенти, самі порозбивали собі голови?).
На цьому фоні чи не найгірше виглядає Перший національний, який існує на кошти платників податків і мав би бути якраз найчеснішим. Очевидно, державний телеканал виконує чіткі вказівки влади ПР (а не інтереси українського народу), яка забезпечила йому посилену охорону з допомогою «Беркута». У Франції в роки Другої світової чимало газет і журналів, агентство «Аваса» співпрацювало з окупаційним (нацистським) режимом, а в 1944 р. Комісія чистки французької журналістики здійснила люстрацію – заборонила усі ЗМІ, які співпрацювали з гітлерівцями. Тема люстрації – і в політиці, і в медіа досі актуальна.
На регіональному рівні ситуація в телепросторі така ж – державні телеканали стараються якомога менше часу приділяти революційним подіям, а побільше – до половини новинного ефіру – присвячувати здобуткам представників президента в тій чи іншій області. Навіть у Львові на ЛТ глядач більше довідається про те, сказав, куди почухався і як подивився О.Сало (і це при тому, що обласна рада висловила недовіру цьому керівникові), що говорять міністри, аніж про Майдан.
Усе це – прояви демократії, про які тарахкотять без упину провладні політики? Чи могло б таке мати місце в європейських країнах – говорити на камери одне, а чинити зовсім по-іншому? У Болгарії, наприклад, після масових протестів, пов’язаних з рішенням уряду підняти ціни на електроенергію, той же уряд подав у відставку! У Латвії уряд подав у відставку після трагедії в супермаркеті! А неукраїнський уряд однієї олігархічної групи під назвою ПР, уряд інтересів східного регіону, підкореного тією ж ПР, обмірковує план наведення ладу, висуває умови до початку перегорів з учасниками Майдану…
Як на мене, жодні переговори не матимуть сенсу, допоки у владців не зміниться ставлення до своїх співгромадян з цинічно-принизливого до справедливого і цивілізованого. Якось не вкладається у голові, що теперішні чиновники від ПР, які повірили у вождізм своїх лідерів, здатні настільки радикально трансформуватись. У них установка більш ніж чітка: виявити, пересадити всіх політичних опонентів.
Чи під силу їм це реалізувати? Відповідь залежить від кожного з нас.
І ця відповідь може бути різна.
Один з варіантів глухого кута, в який щодень більше заганяє ситуацію влада ПР, яка з допомогою конституційного перевороту (перехід до президентської форми правління) захопила всі владні інституції в Україні, - посилення сепаратизму з подальшим можливим від’єднанням Криму, Донбасу, Закарпаття тощо.
Політики від ПР хочуть бути вождями в цих мікрореспубліках?
Чи прагнуть до відродження губерній РФ?
Нехтування народних вимог про євроінтеграцію України, про перезавантаження влади – базова платформа влади ПР в Україні, незважаючи ні на які виклики чи ризики, в т.ч. й сепаратистські.


08.12.2013

Немає коментарів:

Дописати коментар