Марʼян Житарюк,
Львів, Україна
ДО ПИТАННЯ ПРО НЕОБХІДНІСТЬ ПРОТИСТОЯННЯ ІНФОРМАЦІЙНІЙ ПРОПАГАНДІ КРЕМЛЯ В КОНТЕКСТІ ГЕОПОЛІТИКИ
З ВИСТУПУ НА МІЖНАРОДНОМУ СИМПОЗІУМІ В СІРЕТІ (РУМУНІЯ)
29 ТРАВНЯ 2017 Р.
Політика сучасної Російської Федерації як правонаступниці
СРСР та Московії[1] – це, з
одного боку, продовження усталених диктаторсько-імперських традицій, з іншого ж
– поглиблення внутрішніх вишуканих форм правлячого деспотизму минулого шляхом
перенесення їх у глобальну площину (вихід назовні) модерними
техніко-технологічними засобами (масова маніпуляція з допомогою телебачення, інтернету,
освіти)… У такий вульгарний спосіб Кремль досягає «неймовірний» результат щодо
рівня підтримки свого президента. Щоразу, коли треба підвищити рейтинги,
Московію потрясають якісь біди й катаклізми, які сприяють консолідації
«російської нації»: то підірвано багатоповерхові будинки з людьми, то розпочато
операцію «мочіть в сортірє» (про війну в Ічкерії), то потоплено атомохід
«Курск» (аби звинуватити військово-морські сили США в полюванні на не бачені
досі у світі технології), то організовано теракти в московському чи пітерському
метро, то здійснено анексію Криму, то підставлено «братнє» плече «борцям проти
київської хунти», «народним повстанцям» Лугандону, то розпочато виконання
військового інтернаціонального обовʼязку в Лівії (підтримку Башара Хафеза аль-Асада)
. І таких спільних для московського народу, обʼєднавчих тем завше вистачає,
особливо в часи Владіміра Путіна, політтехнологи й пропагандисти якого
перевершили брехнею, цинізмом, деспотизмом учасників епохи «холодної війни».
Мислячі люди розуміють, що головне завдання нинішніх кремлівських
«яструбів» – знищення Європейського Союзу як сталої та успішної структури, а в
подальшому – відновлення історичного впливу Москви на Європу загалом та Східну
Європу зокрема. Так, літературознавець, публіцист, професор Римського університету «Ла Сап’єнца», доктор філологічних наук,
письменниця Оксана Пахльовська ще 2007 р. у статті „Росія – не Європа”
робить такі умовиводи: «За політичними персоналіями, ідеологічними
провокаціями, юридичними підтекстами загубилася основна суть конфлікту. А
конфлікт цей перманентний і суть його незмінна: це не протистояння окремих
політичних сил в Україні, а грандіозне протистояння Росії та Європи, Росії та
Заходу. А отже, у сучасних умовах, - протистояння тоталітарного світу і демократичного...
Протистояння світу безправних людей – світові прав людини... Протистояння світу
беззаконня – світові верховенства права. І це протистояння насамперед –
геокультурне і лише як наслідок – геополітичне. А постійно пульсуюча лінія
конфлікту проходить по тілу України – сьогодні, як і півтисячоліття тому”[2].
Попри це, В.Путіну дуже кортить остаточно познущатися з НАТО (аби
підкреслити недієздатність Північноатлантичного військово-політичного альянсу).
Не так давно – у квітні 2008 р. – лідер Кремля спершу переконав лідерів США,
ФРН та Франції зняти з порядку денного питання плану дій щодо членства в НАТО
для України та Грузії на Бухарестському саміті, а вже за пʼять місяців цинічно
познущався з довірливості західних партнерів, розпочавши серпневу Російсько-грузинську
війну! У 2008 р. і ЄС, і США пробачили Путіну війну, начебто йшлося про якусь
дрібницю чи грайливу витівку маляти. Проте ще тоді, у 2008 р., в Бухаресті було
зроблено воєнний засів. Ми добре памʼятаємо низку скандальних,
перформативно-ультимативних заяв з уст кремлівського лідера: спершу Путін
переконував Джорджа
Буша в тому, що «Україна – це навіть не держава!», а у
випадку вступу України до НАТО погрожував членам альянсу можливою анексією
Криму та Східної
України[3]. Україна досі не в НАТО, а Крим в України відібрано,
реальна війна на українському Донбасі триває четвертий рік…
Без сумніву, помиляються ті європейці-союзники, як і
«союзники», хто переконаний, начебто війна в Україні – це проблема самої
України, якій можна співчувати, яку можна підтримати морально, фінансово чи
задобрити принизливою подачкою у вигляді нестерпно довгоочікуваного «безвізу» з
безліччю «але». Не таємниця, що в сусідніх з Україною країнах є чимало пересічних
громадян (і навіть політиків!), які марять поверненням під свої юрисдикції
частин українських територій. У цьому пориві вони готові об’єднатися навіть з
московітами[4],
забуваючи, що ті в міжнародній політиці не вміють і не прагнуть тримати слова
(досить згадати фактичний вихід Кремля з Будапештського меморандуму[5],
за яким Москва була одним із гарантів збереження територіальної цілісності й
недоторканості України за добровільну відмову від ядерної зброї). Підтримуючи
московську тиранію в можливому такому бажаному для декого розподілі Україну, ці
так звані «патріоти» тим самим послаблюють підвалини своїх країн.
Наївно вважати, що недієздатна Україна – кінець амбіцій
Кремля. Інтереси Московії ніколи не завершувалися на Дніпрі. Ці східні
загарбники, новітні чингізхани[6],
перебрані наєвропейців, завше марили як не Одером чи Дунаєм, то принаймні
Віслою. Щоправда, є серед них і такі, хто прагне, аби їхній, так званий
«русскій» солдат (історичну назву Русь, як відомо, московіти поцупили і
привласнили![7]),
одночасно помив свої чоботи в чотирьох океанах (Владімір Жіріновскій). Без
опору України, країни колишнього Варшавського договору, зокрема Болгарія,
Угорщина, Польща, Румунія, Чехія та Словаччина (раніше – Чехословаччина), як і
країни Балтії – Литва, Латвія, Естонія – стануть ласим шматком для ненаситної
московсько-кремлівської орди[8],
так би мовити, щоб відновити й розширити кордони імперії. Таким чином, логічно
вважати, що кожен, хто бодай трохи намагається послабити Україну в її нерівному
протистоянні проти дикої московської орди з планшетами й айфонами в руках,
фактично вбиває цвях у власну домовину. Тут головне збагнути, усвідомити, що
протистояння відбувається не локально, а глобально, по цивілізаційній лінії –
між Сходом та Заходом.
На порівняльній таблиці ми подаємо невеликий спектр
викликів світові з боку Кремля та реакцію на них з боку обʼєднаної Європи та
України:
Путінська Росія
|
Україна
|
Європейський Союз
|
Війська інформаційних операцій[1]
|
Міністерство інформаційної політики України[2]
|
Відсутня більш-менш адекватна структура
|
Пропагандистські мовники: «Russia Today», «Первый канал»,
«Россия-1», «НТВ», «Россия-24», «Общественное
телевидение России», «ТВ-центр», «Рен-ТВ», «Звезда», «Мир», «Euronews-Россия»
|
Не забезпечує свої території на Донбасі (як окуповані,
так і неокуповані), у Криму, у північних і східних прикордонних регіонах
власним теле- і радіопродуктом, але, попри заборону на трансляцію в пакетах
кабельного телебачення, ефективно не перешкоджає трансляції ворожих
пропагандистів – московських телеканалів. У східних регіонах України так
зване російське телебачення доволі часто – єдине джерело інформації
|
За винятком принципових позицій окремих країн
(наприклад, Литви), путінська пропаганда цілком доступна
|
Терористична загроза світові: російський слід у
Франції, Швеції, діяльна участь випускників шкіл КГБ в ІДІЛ…
|
Позиція формального засудження, де факто – нейтралітет,
тобто карт-бланш таким діям сил спецоперацій Росії
|
Позиція формального засудження, де факто – нейтралітет,
тобто карт-бланш таким діям сил спецоперацій Росії.
|
Роль сил спеціальних операцій РФ в організації масових
потоків біженців до Європи
|
Україна переважно не втручається у цей процес
|
Європа дезорієнтована, розгублена, без єдиної і чіткої
позиції, демонструє власну беззахисність та безпорадність, чим стимулює
програмування й реалізацію нових спецоперацій проти себе
|
Воєнні «подвиги» путінського режиму у світі:
А) анексія Криму:
У Московії масове захоплення, екстаз, передачі та
фільми про повернення Криму до рідного дому[3];
Б) війська Путіна на Донбасі:
декларують моральну підтримку так званим повстанцям, а
насправді підтримують фінансово, зброєю, організаційно терористів, надсилають
так звані «гуманітарні» колони вантажів. «Мінськ-1», «Мінськ-2» - ініціатива
Москви;
В) війська Путіна в Сирії: бомбардування міст і сіл, в
т.ч. шкіл та лікарень, застосування хімічної зброї
Г) незавершена війна РФ з Грузією; участь Кремля у
Нагірно-Карабаському конфлікті; окупація частини Молдови (Придністровʼя);
болісна реакція Путіна на позицію США з приводу політики КНДР
|
А) позиція невтручання у хід проведення спецоперації
(лютий-березень 2014 р.) і визнання Криму тимчасово окупованою територією[4];
Б) Україна декларує факт ворожої окупації частини своїх
територій, називає кількість російських воєнних інструкторів, офіцерів та
солдатів, які регулярно перебувають у Донецькій та Луганській областях: у
середньому – близько 10 тисяч, просить у західних партнерів посилення санкцій
за агресію на Донбасі, просить про надання летальної зброї…
В) допомогу Путіна Асадові формально засуджено,
де-факто – мало що робить, або про це майже нічого не відомо
Г) Більшість із переліченого відійшла на задній план в
міжнародній політиці України
|
А) засудження анексії частини території України і
запровадження персональних санкцій та санкцій проти низки російських
підприємств
Б) ЄС підтримує намагання Росії стати миротворцем у
Мінську, санкції – не поглиблює і не посилює, а навіть обіцяє помʼякшити,
якщо ескалація конфлікту не продовжиться. Нагадаю: санкції запроваджено як
відповідь на анексію Криму! Секторальних санкцій так і не запроваджено;
В) поведінка достатньо відсторонена, з формальним
засудженням бомбардувань і закликами до містера Путіна сісти за стіл
переговорів зі США та ЄС щодо владнання «громадянського конфлікту» в Сирії,
тобто йдеться про безпорадність ЄС у своїй впливовості на Кремль[5]
Г) Захід (і ЄС, і США) почасти висловлює підтримку
демократіям молодих республік і стурбованість з приводу поведінки Кремля.
|
Важко не погодитися з Ігорем Яковенком, керівником фонду
«Суспільна експертиза», в минулому генеральним секретарем Спілки журналістів
Росії, який вважає, що «російські телеканали перетворюють країну «на одну з
найбільших загроз для людства»[1],
адже сьогодні в РФ створено унікальну й небувалу досі «систему одурманення
власного населення і вторгнення в інформаційний простір інших країн»[2].
На думку І.Яковенко, Захід намагається якось захиститися від цього, але поки що
не дуже вдало, бо постійно відстає у своїх кроках у відповідь.
Те, про що говорить у своєму інтервʼю «Радіо Свобода» І.
Яковенко, - лише вершина айсбергу кремлівської інформаційної експансії та
гібридної війни Московії проти цивілізованого світу, який, здається, все ще не
збагнув ситуації, або намагається її не розуміти, ніби в якомусь летаргічному
сні.
Систематичні сигнали про посилення розбіжностей в
Європейському Союзі (глобальних, стратегічних, культурних, ментальних,
економічних, політичних тощо) тільки підкреслюють, з одного боку, беззахисність
та безпорадність Унії щодо вирішення низки гострих і термінових питань, так і,
з іншого боку, вказують на відсутність грамотної, організованої, адекватної
протидії будь-яким проявам вульгарної, цинічної, агресивної і брехливої
зовнішньої політики, головним продуцентом якої сьогодні є новітня Московія
(РФ). Сьогодні ЄС пропонує позицію формальної підтримки скривдженим і слабким
та політику умиротворення агресора. Схоже, історія небагато навчила європейців,
які наприкінці 30-х рр. ХХ ст. вже вдавалися до такої практики стосовно
молодого диктатора А. Гітлера, чим фактично заохочували нацистів до ще більшої
бравади і світової війни. А така політика – хибна, бо не демонструє реальних та
ефективних механізмів протидії наростаючій дикій силі російської диктатури,
натомість фактично сприяє стимуляції нової агресії та породженню ще більшого
зла.
У журналістських колах ЄС існують різні, в т. ч. й
тверезі оцінки ситуації, комплексний аналіз тих фактів, що вже відбулися, і які
передують новим драматичним і трагічним сценаріям, але голоси в мас-медіа – це,
попри важливість та авторитетність, це тільки голоси в медіа або експертному
середовищі. Вони не компенсують відсутність політичних, іноді вольових рішень,
без яких не буде знайдено рецепту, чи то пак – формули комплексної протидії
диктаторській та авторитарній Росії, яка потроху перетворюється на Московію
Івана Грозного, на Московію – геополітичного завойовника й жандарма на цілому
євразійському просторі. Успіх Заходу у протидії Сходу дозволить ЄС не тільки
перемогти середньовічну дикість, а й оздоровити ситуацію у всій Європі.
Натомість капітуляція Заходу відкриє всі мислимі й немислимі шлюзи для прориву
аж до Гібралтару.
У ситуації, коли ЄС, подібно до Радянського Союзу,
слабшатиме, втрачатиме реальні політичні та воєнні важелі, що стане наслідком
денаціоналізації Європи, надмірної бюрократії та формальності, втрати первісних
та сутнісних цінностей на догоду фемінізму, одностатевим шлюбам, войовничої та
руйнівної нібито толерантності, коли чужинцям можна більше, ніж представникам
титульної нації (Україна вже пожинає плоди такої «толерантності» до московських
зайд-асиміляторів та крадіїв історичних і релігійних цінностей), чи єдиним
ефективним і радикальним кроком у протидії потенційним східним загарбникам і з
метою самозбереження бачу створення Балто-Чорноморського Союзу.
Підсумовуючи, треба сказати, що обʼєднаній Європі треба
нарешті припинити коментувати різні кризи й початок геополітичного
переформатування не на її користь, а вдатися до конкретних дієвих кроків:
1) зберегти єдність самого ЄС, окремим її членам не
піддаватися на провокації, оманливі пропозиції тощо;
2) у кожній країні ЄС задіяти ефективну контрпропаганду
телеканалу RT
(раніше – Russia Today) – рупорові Кремля, державній
багатомовній телевізійній компанії (мовить англійською, арабською, іспанською, російською та німецькою мовою),
орієнтованій на закордонну аудиторію, та національним мовникам, які за
московські гроші поширюють московські інтереси й популяризують московські
політичні чи культурні цінності всередині ЄС (через статті, інтервʼю, фільми).
Відомо, як відверто брехливий, наклепницький псевдодокументальний фільм про
Майдан гідності в Києві, а фактично – антиукраїнський фільм Поля Морейри
«Україна: Маски революції» поширювали у Франції, Польщі, Болгарії…
3) крім переліку прізвищ російських бізнесменів та
політиків, щодо яких вже застосовано санкції, запровадити секторальні санкції,
зокрема, фінансові, відʼєднавши імперію Путіна від міжнародних платіжних систем
«Visa», «MasterCard»;
4) Оскільки з єдністю Європейського Союзу (п.1) є
серйозні проблеми, зокрема, йдеться про фінансово-економічну кризу в Греції,
частково в Іспанії, Португалії, Італії, Брексіт в Англії, дестабілізацію
ситуації у Франції (запровадження, а згодом і продовження надзвичайного стану
через терористичну загрозу), значне погіршення взаємин ЄС із Туреччиною, то,
реагуючи на поклики інстинкту самозбереження, принаймні частині країн
нинішнього ЄС треба заявити (і працювати над реалізацією заявленого) про
початок роботи зі створення нового поясу безпеки та співпраці з умовною назвою
«Балто-Чорноморський союз». Очевидно, що сюди мали б входити Скандинавські та
Балтійські країни, Польща, Білорусь, Україна, Чехія, Словаччина, Угорщина,
Румунія, Болгарія, Туреччина, можливо, Греція.
07-08.05.2017
[1] Владимиров Виктор,
Плотникова Анна.
Информационные войска России и «фейковые» новости // Голос Америки. – 2017. –
23 фев. // http://www.golos-ameriki.ru/a/vv-ai-russia-inform-army/3737132.html
[2] Там
само.
[1] В
России созданы войска информационных операций // РИА-Новости. – 2017. – 22 фев.
// https://ria.ru/defense_safety/20170222/1488596879.html
[3]
https://www.youtube.com/watch?v=4P3r62skQys; Крым.
Путь на Родину. Документальный фильм Андрея Кондрашова // https://www.youtube.com/watch?v=t42-71RpRgI
[4]
Закон України «Про забезпечення прав і свобод громадян та
правовий режим на тимчасово окупованій території України» // Відомості
Верховної Ради (ВВР), 2014, № 26, ст.892 // http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1207-18
[5] На
реальну протидію Москві в Сирії світове співтовариство наважилося лише декілька
разів (і щоразу без ЄС): наприклад, Туреччина, коли пілот її
військово-повітряних сил збив російський СУ-24 – радянський надзвуковий
фронтовий бомбардувальник (http://www.5.ua/interventsiia-rosii-v-syriiu/turechchyna-zbyla-rosiiskyi-litak-su24-na-kordoni-z-syriieiu-99371.html), та
США, військові яких за наказом найвищого політичного керівництва миттєво
відповіли на хімічну атаку сирійських урядових сил і не просто знищили
військово-повітряну базу, а й спростували міф про повноцінний захист
повітряного простору Сирії з допомогою московських фахівців та
радянсько-російських ракет С-300, С-400 та «Іскандерів» (http://glavred.info/mir/iskandery-rydayut-tomagavki-smeyutsya-v-seti-trollyat-rossiyu-za-udar-ssha-po-aviabaze-v-sirii-429018.html).
[2]
Пахльовська Оксана. Росія – не Європа // Post-Поступ. – 2007. - №8 (14). –
С.28. Про це ж: Житарюк Марʼян. Соціокультурна модель журналістики: традиції і
новаторство. – Львів: Простір-М, 2008. – С.242-243 // http://tmk-ti-vdpu.at.ua/_ld/0/30_monograf_a5_cd.pdf
[3]
Алленова Ольга, Бухарест – Москва; Геда Елена, Киев; Новиков Владимир,
Тбилиси. Блок НАТО разошелся на блокпакеты //
Коммерсант. – 2008. – 7 апр. // https://www.kommersant.ru/doc/877224
[4]
Купрієнко Сергій. “Я не зустрічав більш варварського народу, ніж
московити”, – місіонер Педро Куберо. – 2016. 31 лип. // http://vsviti.com.ua/interesting/history/56002
[5] Л.Кучма, Б.Єльцин, Дж.Мейджор, У.Клінтон. Меморандум про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї. – Будапешт. – 1994. – 5 груд. // http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/998_158
[6]
Богданович Тарас. У московитів дуже багато цікавих звичаїв, які абсолютно
не підпадають під розуміння і природу звичаїв слов'ян. – 2015. – 31 трав. // http://fakeoff.org/culture/zhittya-moskovitiv
[7]
Дашкевич Ярослав. Як Московія привласнила історію Київської Русі // Універсум.
– 2011. - №11-12 // http://universum.lviv.ua/magazines/universum/2011/6/dashk.html
[8]
Іваничук Роман. Орда: роман // http://www.e-reading.club/bookreader.php/1015237/Ivanichuk_-_Orda.html
Немає коментарів:
Дописати коментар