Social Communication. Online Journal (http://cejsh.icm.edu.pl)
Marian Zhytaryuk[1],
Victoria Zhytaryuk[2]
Lviv, Ukraine
UKRAINE IN THE GERMAN MEDIA IN THE CONTEXT OF POLITICAL TRANSFORMATIONS
IN THE INTERWAR PERIOD
(BASED ON THE MATERIALS OF DAILY “DILO”)
In this article the problematic and thematic, historical and political
spectrums of the content “Ukraine” in German magazines of interwar period are
analyzed.
As a source base for this scientific work authors consider the newspaper
and magazine journalism of that time, which allows not only to stay certain
historical episodes (konstatives), but in some way to reflect the views, needs,
intentions, challenges, promises and actions of political and social factors of
Germany and disillusionment of Ukrainian patriotic forces in consequence of postpone of the "Ukrainian question"
(performatives).
Nazism, like Bolshevism, to achieve predatory targets skillfully used
their propaganda, therefore such practice should be a lesson for future
generations, as even in the terms of globalization in the clashing of latest
rapacious challenges the importance of conceptional media in Ukraine and Poland
should increase.
Keywords: newspaper “Dilo”, the German press, propaganda, Hitler, the
interwar period, Ukraine.
Introduction
In the interwar period (20-30-ies XX
century) Ukraine was divided into the spheres of political influence between
the four powers – the USSR, Poland, Czechoslovakia and Romania. By logic, this
situation would not have to arrange not only Ukrainians, who tried to get the
independence to their Motherland, but also European political establishment,
which did not seem to approve of either Nazism, or Bolshevism [Zhytariuk M., 1997]. The Ukraine’s, stubborn
discredit, unnoticing not only on the political, but also on the geographical
map, opened the half-opened door to Bolshevism advance to the West. But Europe
was saved by Ukraine – not yet recognized as a political state by anyone, was
saved by Ukrainian peasants and intellectuals who organized and offered
resistance to Bolsheviks – through organic rejection to the new, strange and
violent methods of control and management. New “ideals”, “collectivization”, “komsomol”,
“communism”, “atheism” and much more outraged Ukrainians who had resisted
Moscow’s innovations like these that led to the destruction of human identity
in general, and Ukrainian individuality in particular. Moscow ideologists and
security officers brutally punished Ukrainians that were left by Europe at the
mercy of the Bolshevik Party: Genocide of 1932-1933, numerous trials of
intellectuals and even Ukrainian Party activists, “cannibalization” and
deportations to Siberia and other remote areas of Soviet Union. Saying in the
language of arithmetic – more than 10 million of dead, almost every family had
orphaned. That was a real price of protecting Europe from the Bolshevik plague.
By a strange coincidence the European political establishment «did not fail to
notice all this», while the European press, though in significant lateness,
still wrote about famine, terror and prosecution for political belief in Soviet
Union.
Representation of problems in German
media
European problems first led to
escalating of political power, and then a military prevailing of the Third
Reich, which was an entirely realizing of guards in nationalist and socialist
party ideas. Italian fascism gave the place to German Nazism. Here’s how these
concepts were characterized by an editor of the German monthly “Die Völkerbrücke”, one of the leading
political publicist in “Dilo” Mykola
Trotsky [Trotsky Mykola, [online], https://uk.wikipedia.org],
who spoke under the pen-name M. Danko: “The basis of Italian fascism is social,
the basis of German fascism, when applying this term to Hitlerism, is
political. Italian fascism was born by the state inner need to defend against
Bolshevism, the German fascism was born by the need to change those, external
terms in which Germany found itself” [Danko M., 1933, p.1].
Later historians will find out in
that Ukrainian patriots were right and in that they were fault. On the eve of
the Second World War there was no time to consider. Events anticipated their
understanding. Everywhere – in Poland, Romania, Czechoslovakia and especially
in the USSR – Ukrainians, at the best, felt uncomfortable. The First World War
gave independence to many European countries. Conscious Ukrainians knew that
nobody would give a freedom – it had to be acquired.
But how is it possible? Will be any allies? In a situation where it did not happen,
to count on support for the governments and parliaments of European countries
in the Ukrainian state’s creation it was difficult, Ukrainian leaders had to
seek any allies, even among those persons or structures that, as time will
tell, were not sincere in their public statements. It is, for example, an
indoctrination and overuse of brochure by Alfred Rosenberg “Ukraine as a host of
world policy”, which was published in 1928, the interview of Karl Motts, the
leader of the eastern department of National and Socialist Party, which on the
pages of Lviv magazine “Chas” assured Ukrainian that “National-socialists want
to see in the East Europe the firm Ukrainian National state” [Chas, 1932].
But the most divulged (for years)
has become a sensational statement by Adolf Hitler that was published in Lviv
daily “Dilo” on 2 April 1933.
It was clearly perceived in Soviet Union and with an accuracy of
contrast, by Ukrainian patriots in Galychyna. The statement, extracts of which
we present below, was announced at a press conference for foreign journalists:
“The government, which is fighting against violence of victors over vanquished,
cannot look quietly at the enslavement of Ukrainians and people of Caucasus by
Russian and Jewish communists. So we settled to liquidate our ally’s terms from
Rapallo and Berlin and do our best in order to
suppress Communism in its Moscow cell and to help Ukraine in its liberation
movements. Only decay of Bolshevism and the rise of new strong Ukrainian state
can introduce the equilibrium of international forces in Europe and peace all
over the world!” [Dilo, 1933, p.3].
German sympathies for Ukrainians
somewhat paradoxically were published by the Warsaw correspondent of the
magazine “Kurier Poranny” Stanvey
Filipson: “Rosenberg <...> asserts that Soviet Russia quickly smashed in
several independent states; especially Large Ukraine will become almost
absolutely independent from Poland in not very long time…” [Kurjer Poranny,1933, 5 maj].
Against this background numerous
appearances in the German press about the so-called pacification policy against
peasants in Eastern Galychyna in autumn 1930: “Awakened Ukraine” [Probudzhena Ukraina, 1930], “On dark days of one minority” [Z dniv lykholittia odniiei menshosti,1930], “The rampart against Bolshevism”
[Protybilshovytskyi
val, 1930],
“Ukrainian liberation struggle” [Ukrainska
vyzvolna borotba, 1930]. These and such topics were exposed on the pages of
“Deutschland”, “Berliner Tageblatt” and other issues.
Former French Prime Minister E.
Erio, well-known in Europe as an ardent adherent of Soviet Union, argued either
on high political stands or on the pages of the press that the famine of
1932-1933 – is an invention of communism’s opponents, mainly Nazis. Having returned
from Soviet Union, he began to publish in Paris diary “Information” series of
articles under the title “Russian researches”. Among his assault on Ukraine, E.
Erio also quoted German magazine: “The whole campaign about as though famine in
Ukraine is from Berlin <...> What’s the aim of this campaign? It is easy
to be opened when we take up a magazine “Folk und Reich”, issued by the German
government and specially dedicated to Eastern Europe affairs. In one of the
last of its issues there is an article about that how to create a Ukrainian
state, which will be maintained by Germany and England” [Erio E., 1933].
Throwing light upon protesting
anti-bolshevism meeting of members and invited of the society “Ukrainian
community in Germany”, German newspapers
published a “Call for Cultural World”: “During the time when communist rule is
for Moscow an internal matter, for Ukraine it is an occupation violence. The
Ukraine’s struggle is a struggle for the existence of a large nation, but a
nation without rights, which got used to fighting from centuries and profiting
by sword. His healthy organism also will conquer the Bolshevik contagion and
will remain its national separateness” [Zaklyk do kulturnoho svita, 1936].
In several months (23 January 1937)
at once two German dailies – “Der Angriff”
(one of the leading German nationalist and socialist issues) and Berlin’s “Der Völkischer Beobachter” published an
article entitled “The Day of Ukrainian
independence” [Den
ukrainskoi nezalezhnosti, 1937]. Publicists in “Dilo” as a
whole Galician emigrant and intelligentsia (Great Ukraine lived another life
and, except for the collectivization and Bolshevism, saw nothing), considered
the appearance of this article as a “political event” [“Ukraina musyt buty vilna”, 1937].
In February, the organ of
nationalist and socialist youth’s guide Baldur von Schirach “Wille und Macht” published an
article by Tyl Alce (on 9 pages) “The tragedy of Ukraine”, in which, between
others, there is such a summary: “...Ukraine because of lack of attention
became a soviet republic” [Tyl
Alke, 1937].
Considered about major politological
definitions, one of the most notable Ukrainian publicists, the last editor of Lviv
daily “Dilo” Ivan Kedryn-Rudnytsky [Kedryn Ivan: [online], https://uk.wikipedia.org]
(died in 1995 in the USA having 99-years) in his conceptual writing “Democracy,
communism, nationalism and the Ukrainian National sense” explained mass
admiration among Ukrainians by ideas of Germany the Third. He wrote: “...the
most negative page of democracy is its weak point. The weak point shown in the
fight with the communism (as a system) and
with Bolshevism as a form of expression) is the greatest enemy of
democracy”; “...In fight with communism as an idea, the decisive role can play
today only nationalism, and in the fight against Soviets as Moscow state – the
state with fascist system”; “…When the Ukrainian democrat must choose between
two antidemocratic streams of martial nationalism and communism of fascist and
Moscow-soviet sample – we have to admit martial nationalism” [Kedryn I., 1937].
Due to an entirely isolation of
Ukraine by other states quite frequently political figures of different ranks
persuaded that their countries would not have any business with Ukrainian
national minorities (this is a typical view of Germany by Hitler), which after 1933 became typical for
the whole Europe, except for Germany: “For our embassy in Warsaw only
Poland with the citizens of the Polish state exists, no matter what their
nationalities are, and for our Embassy in Moscow
only Soviet-Ukrainian union state in SSR exists” [Nimtsi y
ukrainska probliema, 1930]), considering that unprecedented
fact that the USSR was accepted into the League of Nations, but also its
chairmanship in this international organization, last hopes for a fair trial of
Ukrainian’s aspirations towards the creation of their own state were lost.
Ukrainian patriotic forces found
themselves quite alone with their troubles. Sometimes they as acerbate
anti-communists were morally supported by German Nazis. Ukrainians in Galychyna
had no choice but Ukrainians in the USSR were not allowed even to think not in
the soviet way. Political Ukrainian figures, publicists repeatedly claimed that
they don’t divide many of methods of nationalist and socialist party (“Dilo” as a democratic organ, basically cannot
accept the exclusive nature of the German nationalistic movement <...>
situation managed by all Ukrainian anti-Moscow and anti-communist motives, has
nothing in common with anti-Semitism” [Hitlier,
zhydy y ukraintsi, 1933]; “Hitlerism
is the psychological extreme necessity of German people” [Danko M., 1933]; “...Ukrainians are ready to co-operate with
each state, which will maintain their National program. It can hardly speak
about some special sympathy of Ukrainians to Germany <...> Some evidence
to that may serve also the fact that the number of political emigration in
Germany is not as great as in other countries...” [M-n, 1935];
“...when we have the people who admired Italian and German ideas and want to
transfer them into our ground, we must not forget that <...> everywhere,
where is given nationalism of fascist type the floor – the national dominant
majority displays it’s exclusivity, intolerability to the national minority,
trying to enlarge its national status at the expense of national minorities” [Kedryn I., 1937]; “...Not all that is going on in Germany
the Third caused Ukrainian admiration...” [I. K., 1938]),
but to make a compromise with Bolsheviks (which seems to set as an object to
reduce from the face of the earth Ukrainian nation and turned obedient and
complaisant into soviet citizens «and unruly and inviolable just destroyed) –
meant to do worse.
Soviet historiography, like Putinʼs
propaganda, was able to turn the historical reality on overall lies. It turned
out so as if Ukrainian nationalists were enemies for their Motherland, but the
one who is not mistaken is the one who does nothing.
Despite all psychological, ethical
and financial difficulties, caused by awareness and feeling of minority,
Ukrainians did not toady to the Nazis and did not make up to Nazi Germany.
Thus, in the publication “Ukraine and Europe., Ukrainian problem as an important political factor in the international
politics” it is unequivocally said about “the rapid development of important
political events in Europe “had formed” in some Ukrainians erroneous view that
Ukraine is not a factor in the political life of Europe, but only the subject
of current political events of great powers. The creation of such false view was
caused in a certain extent by reported, conveniently extended by Bolshevik
press, as if Germany and Poland planned to colonize Ukraine, and even separate
it...” [Ukraina y
Evropa, 1935].
How was this problem interpreted in
the European press? Irish “Cork Examiner”,
for example, published a huge article “Hitler wants Ukraine. What do the
Ukrainians say on it?”. Which, in particular, articles from other media
were analyzed. “Hitler wants to occupy Ukraine. But nobody mentions neither the
word about the most Ukrainians, about the role they are ready to play in
conflict that will catch on them in the first place...”. Does Germany strive
for conquer Ukraine? “Cork Examiner”
corresponds: «Does it want to extend its economic influence on Ukraine? Yes, it
wants. But “to conquer” Ukraine? Never! The most plausible is that Hitler wants
to conclude a modus vivendi with Ukrainians so that to set out together against
their greatest enemy. Ukrainians are ready to agree with such a solution of the
case, because it can bring them the freedom which they wish so much” [Hitlier khoche Ukrainy, shcho na tse skazhut
ukraintsi, 1938]. Unfortunately, the Irish were wrong.
As far back as 1935 an authoritative
Prague weekly “Economic review” in
the article “Painful Ukraine” supposed that Germany had ambiguous plans about
Ukraine: “On one hand, Germany wants to take away so-called Polish Corridor,
for which Poland would get priority free hand on Ukraine, on the other hand -
it wants to seize Ukraine with its rich natural resources economically” [Boliucha Ukraina, 1935; M-N,
1935].
Discussions about Ukrainian and German
relations were carried out in 30-iʼs. of XX century rather often. We accent our
attention on the one, of the most exhaustive, in our opinion. After the
appearance of Polish edition of “Polityka
UNDO w swietle autonomicznej deklaracji Centralnego Komitetu UNDO z dnia 7.
maja 1938 r. Lwow” [Pelenski Z., 1938],
1938 daily “Dilo” published the
answer [I. K., 1938].
Ukrainian publicist that was hidden
after the alias signature, was indignant that the Polish author treated Germans
and Germany the Third not only completely negative but also scornfully and
could not see the difference between the Russians and Germans and wished Poland
to be “strong and fit for fighting both with Moscow, and Germanism as neither
from Moscovites nor Germans Ukraine does not wait for anything good and cannot
wait for.”; “We have no grounds to be guided by love to Germany and Germans ,
but also we have no grounds to be anti-German hatred”; “Then the matter is
...about formation of Ukrainian attitude to Germans and Germany the Third as
its current legal and state form, we have to contend with such immutable facts:
1) there were not and there will not be any territorial disputes, 2) there was
not, there is not and cannot be any fight for the ethnic character of the land
that there is not any assimilation efforts, 3) there is not any cultural
rivalry and 4) there are not relationship such as between conqueror and
vanquished. In other words, there are not Ukrainian and German relationships,
all these impartial, geographical, historical and political moments, which
created for centuries and still hold a permanent Polish and German conflict”.
Moreover, the Ukrainian political commentator cites very interesting and
valuable in the context of the raised topic (but it is only difficult to say
how accurate it is) information that “German press, abiding under the close
state control, devotes to Ukrainian theme more place than the press of all
Western states together” [I.
K., 1938].
September 1938 was the beginning of
great disappointment. German promises, to which attentively and gladly were
listened to in Galychyna, Trans-Carpathian region, in Bukovina and among
emigrants during the rise or strengthening of Germany the Third, so on left
promises. Now Nazis do not emphasize on, necessity of Ukrainian state. They had
other – more advantageous and more far-seeing-plans. The world will find out
about this less than the year- when tanks tracks were stained with Ukrainians
patriot’s blood, with blood of defenders of Trans-Carpathian Ukraine.
In one of his speeches Adolf Hitler
said: “I am sympathizing with the fate of Slovaks, Poles, Ukrainians and Magyars.
But I am a speaker of a fate of only my Germans” [Promova Hitliera ta Zakarpattia, 1938]. Ukrainians, who had felt exclusion and
treason, did not like these words. Situation with the future of Trans-Carpathian
Ukraine still remained uncertain. So quite logical was assumption that
nationalist and socialism as an ideology is only the display of German,
imperialism and doesn’t carry new, far-reaching aspiration for the new national
morals and justice between people and nations.
Afterwards German political factors
have forgotten their speeches about Ukrainian independence. They used Chech
short-sighted attempts to convert into centralize system in Slovakia and
Carpathian Ukraine and the reaction in the Slovak Carpathian-Ukrainian
community on complete liquidation of Federation. But reporting about their
intention to Slovaks, they did not warn Ukrainians of Transcarpathia.
“Why did the Ukrainian nationalist
movement and its active figures are pursue though they were politically and
moral maintained by Germans?! «...» Is it then, when first bloody victims among
Sichovyks fell, nothing could stop that shed blood and to assure amnesty to
high-principled element? Why were necessary tragedies of thousands of families,
families of non-German enemies...?!” [IK, 1939] – That
is a voice of despair of wounded, mutilated and deceived Ukrainian.
In such a bloody way there were
confirmed messages in foreign media, including the «Paris-Soir» [Paris-Soir,
1939] and «Gazeta
Polska» [Gazeta Polska, 1939] about that German government had agreed to
liquidate Carpathion Ukraine to «enable common Polish-Hungarian border” [Rozviiani omany, 1939]. Chancellor Hitler considered the
stopping of Germany forces on the borders of the Carpathian Ukraine a
concession that was made by Germany «not only for Magyars, but first of all for
Poland.» In the Ukrainian part of the speech Hitler dethroned two
misconceptions: «The Vienna arbitration as an act of international justice and
people’s self-determination – in German interpretation...” [Rozviiani omany, 1939].
This only confirmed the old truth
that politics is often dirty business, and morality in politics is often only a
means of political struggle. But all this leads to a detailed separation of
political romance and sentiment from political realism. “Political romance is
to have claims to Hitler for that he had reached unattainable heights and sees the
problem of Carpathian Ukraine, from another point of view, than he saw it
raising on these heights. The political realism would understand an essential
political meaning of political extremities, so convenient oversight in the
Hitler’s speech [Rozviiani
omany, 1939].
To have a good understanding of
these diverse thoughts and of rapid development of political events on the eve
of the Second World War was difficult. But Ukrainian political forces came off
with flying colors in this situation – they had the courage to admit own
mistakes and to warn descendant from something. The most consolidative were these
words: «... the right to seek interest in its fate and the right to believe in
its correction we would have then, we will become the power, which will have to
overcome, or connected with something, but it could not be thoughtless” [Rozviiani omany, 1939].
Finally
Thus, in the interwar period in the
absence of the political state of Ukraine, with the German side on Ukrainian there
were just loud slogans, with Ukrainian – excessive credulity, which in March 1939
(with the loss of Carpathian Ukraine) was changed into disappointment.
Emotional statements of Hitler and the entire national and socialist press,
subordinated to the German Chancellor, were too good to become true. Nazism,
like Bolshevism, skillfully used its propaganda so even today it is difficult
to say clearly how sincere were the issues in German press with the wishes to Ukrainian
people to gain independence.
History of 30ʼs. in Europe is very
similar to Ukrainian contemporary events - the annexation of Crimea by Kremlin
invaders, the war in Donbas, organized by putinists and Russian military men,
anti-Ukrainian hysteria organized by Moscow propagandists in Europe and all
over the world, aimed at destroying an adequate position of the West about of
Ukraine, at emphasizing relations in Poland in order, firstly, to destroy friendly
relations between our countries (RP as a lawyer of Ukraine), and secondly, to
renew old injuries and painful contradictions in historical and religious and cultural
context, which, of course, can estrange, not approach each other.
REFERENCES
Boliucha Ukraina (1935), [in:] Hospodarskyi
rozghliad: Prazkyi tyzhnevyk, issue Lyst.
Chas:
Lvivskyi chasopys (1932), issue 12 sich.
DANKO,
M. (1933), Hitlieryzm i bolshevyzm, [in:] Dilo, issue 17 berez., s.1.
Den ukrainskoi nezalezhnosti
(1937), [in:] Anhrif:
Natsional-sotsiialistychnyi shchodennyk, issue 23 sich.
Dilo (1933), issue 2 kvit., s.3.
ERIO
E. (1933), Rosiiski studii [Tsykl statei],
[in:] Information: Paryzkyi
shchodennyk, issue Lystopad.
Gazeta Polska (1939), issue 26 Kwiec.
Hitlier khoche Ukrainy, shcho na tse skazhut ukraintsi (1938), [in:] Cork Examiner: Irlandskyi chasopys, issue 7 trav.
Hitlier, zhydy y ukraintsi. Pretensii “Khvili” do ukrainskoi presy (1933), [in:] Dilo, issue 20 kvit., s.1.
I.
K. (1938), Za samostiinyi ukrainskyi
pidkhid do inshykh narodiv, [in:] Dilo,
issue 14
serp., s.1-2.
IK.
(1939), Za shcho maiemo zhal do nimtsiv?
[in:] Dilo, issue 26 berez., s.2.
KEDRYN,
IVAN. (1937), Demokratiia, komunizm,
natsionalizm ta ukrainska natsionalna ratsiia, [in:] Dilo, issue 4, 6, 7, 9 lyp.
KEDRYN IVAN:
[online], https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%B5%D0%B4%D1%80%D0%B8%D0%BD_%D0%86%D0%B2%D0%B0%D0%BD
Kurjer Poranny (1933),
Warszawa, issue 5 maj.
M-N
(1935), “Koly svit perekonaietsia, shcho
my – ye”. Zamitnyi chekhoslovatskyi holos pro ukrainsku spravu? [in:] Dilo, issue 29 lyst., s.2.
Nimtsi y ukrainska probliema
(1930), [in:] Dilo, issue 23 veres., s.1.
Paris-Soir (1939), issue 24
avril.
PELENSKI,
ZENON PORAY (1938), Polityka UNDO w
swietle autonomicznej
deklaracji Centralnego Komitetu UNDO z dnia 7. maja 1938 r., Lwow:
Nasze Slowo.
Probudzhena Ukraina
(1930), [in:] Reweitsche Zeitung,
issue 24
zhovt.
Promova Hitliera ta Zakarpattia
(1938), [in:] Dilo, issue 29 veres., s.1-2.
Protybilshovytskyi val
(1930), [in:] Deutsche Tageszeitung,
issue 25
zhovt.
Rozviiani omany (Z pryvodu “ukrainskoho”
ustupu promovy kantsliera Hitliera) (1939), [in:] Dilo, issue 4 trav., s.2.
TROTSKYI, MYKOLA: [online], https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A2%D1%80%D0%BE%D1%86%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9_%D0%9C%D0%B8%D0%BA%D0%BE%D0%BB%D0%B0
TYL,
ALKE (1937), Trahediia Ukrainy, [in:] Volia y Mohutnist: Dvotyzhnevyk natsional-sotsiialistychnoi
molodi Nimechchyny, issue
15 liut.
Ukraina y Evropa. Ukrainska probliema
vazhnym politychnym chynnykom u mizhnarodnii politytsi
(1935), [in:] Dilo, issue 26 trav.,
s.2-3.
“Ukraina musyt buty vilna” (Preharna stattia u dvokh peredovykh
berlinskykh shchodennykakh) (1937), [in:] Dilo, issue 27
sich., s.2-3.
Ukrainska vyzvolna borotba (1930), [in:] Allen Steiner
Zeitung, issue 30 zhovt.
Z dniv lykholittia odniiei menshosti
(1930), [in:] Munchener Neues Nachrichten,
issue 25
zhovt.
Zaklyk do kulturnoho svita
(1936), [in:] Berliner Bersen Zeitung,
issue 5
veres.
ZHYTARIUK,
MARʼYAN (1997). Chetvertovana, ale zhyva.
Zakordonna presa pro politychni protsesy v Ukraini naperedodni Druhoi svitovoi
viiny: Monohrafiia, Lviv: Za vilnu Ukrainu, 128 s.
[1] Doctor of sciences in social
communications professor, professor of foreign press and information department
of journalism, Lviv University, e-mail: mgzhyt@gmail.com
[2]
Journalist, researcher, translator
Марʼян
Житарюк,
Вікторія
Житарюк
м.
Львів, Україна
УКРАЇНА
В НІМЕЦЬКИХ ЗМІ В КОНТЕКСТІ ПОЛІТИЧНИХ ТРАНСФОРМАЦІЙ У МІЖВОЄННИЙ ПЕРІОД
(ЗА
МАТЕРІАЛАМИ ЩОДЕННИКА “ДІЛО”)
У статті проаналізовано проблемно-тематичний,
історичний і політичний спектри контенту «Україна» в німецьких часописах
міжвоєнного періоду.
Як джерельну базу для наукової публікації автори
розглядають тогочасну газетну та журнальну публіцистику, що дозволяє не тільки
констатувати ті чи інші історичні епізоди (констативи), а й певним чином
відобразити уявлення, потреби, наміри, виклики, обіцянки та дії політичних і
громадських чинників Німеччини і розчарування українських патріотичних кіл
внаслідок відкладання «українського питання» (перформативи).
Нацизм, як і більшовизм, задля досягнення
загарбницьких цілей вміло використовував свою пропаганду, тому така практика
має бути уроком для наступних поколінь, адже навіть в умовах глобалізму, у
протистоянні новітнім загарбницьким викликам, значення опінієтворчих мас-медіа
України та Республіки Польща мусить зростати.
Ключові
слова: газета «Діло»,
німецька преса, пропаганда, Гітлер, міжвоєнний період, Україна.
Вступ
У міжвоєнний період (20-30-ті рр. ХХ ст.) Україна
була подiлена на сфери полiтичного впливу мiж чотирма державами – СРСР,
Польщею, Чехословаччиною i Румунiєю. За логiкою, ця ситуацiя не мала б влаштовувати не тiльки
українцiв, якi прагнули здобути для своєї батькiвщини державну незалежність,
але й європейський полiтичний iстеблiшмент, який начебто не схвалював як
нацизм, так i бiльшовизм[1].
Iгнорування Заходом України, вперте «непомiчання» її не лише на полiтичнiй, а й
фiзичнiй картi вiдкривало вже привідкриті двері для просування бiльшовизму на
Захiд. Але Європу рятує ніким ще не визнана як політична держава
Україна, рятують українські селяни й
інтелігенція, які організовують та чинять опір більшовикам – через органiчне несприйняття нових, насильницьких та чужих методiв управлiння i господарювання. Нові «ідеали», «колективізація», «комсомол»,
«комунізм», «атеїзм» і багато чого ще обурювали українців, які пручалися
московським нововведенням як таким, що сприяли руйнації людини загалом та
української індивідуальності зокрема. Московські ідеологи та чекісти жорстоко
карали українців, залишених Європою на поталу партії більшовиків: Геноцид 1932-1933 рр., численнi процеси над
iнтелiгенцiєю i навiть українською партiйною верхiвкою, «розкуркулення» і депортації у Сибір
та інші віддалені райони тодішнього Радянського Союзу. Мовою сухої арифметики – це понад 10 мiльйонiв загиблих, майже кожна
осиротiла родина. Така справжня ціна захисту Європи від більшовицької чуми. Усього цього за дивним збігом обставин європейський
полiтичний iстеблiшмент «не помiчав», хоча європейська преса, хай і зi
значним запiзненням, про голодомор, терор i переслiдування
за полiтичнi переконання в СРСР таки писала.
Відображення проблеми в
німецьких ЗМІ
Європейські проблеми спершу сприяли нарощенню полiтичної
мiцi, а згодом i вiйськового домiнування Третього Рейху,
який був цiлковитим втiленням iдей провiдникiв нацiонал-соцiалiстичної
партiї. Італiйський фашизм поступився мiсцем нiмецькому нацизму. Ось
як характеризував цi поняття редактор німецького місячника «Die Völkerbrücke», один
із провiдних політичних публiцистiв «Дiла» Микола Троцький[2], який
виступав пiд псевдо М.Данько: «Основа iталiйського фашизму соцiяльна, основа
нiмецького фашизму, коли вже прикладати цей термiн до гiтлєризму, полiтична.
Iталiйський фашизм родила внутрiшня потреба держави боронитися проти
бiльшовизму, нiмецький фашизм родила потреба змiнити тi зовнiшнi умовини, в
яких опинилась Нiмеччина»[3].
Пiзнiше
iсторики будуть
зʼясовувати, у чомусь мали рацiю, а де
помилялись ті українськi патрiоти, яким iмпонували гiтлерiвськi
iдеї та рiшучiсть. А напередоднi Другої свiтової розмiрковувати було ніколи.
Подiї випереджували їхнє осмислення. Скрiзь – у Польщi,
Румунiї, Чехословаччинi, а особливо СРСР – українцi, в кращому випадку,
почувалися дискомфортно. Перша свiтова дала незалежнiсть багатьом європейським
країнам. Свідомі
українці знали, що волю нiхто не подарує – її треба було
здобувати.
Але як? Чи будуть союзники? У ситуації, коли не доводилося
розраховувати на підтримку у створенні української держави від офіційних урядів
та парламентів європейських країн, українським провідникам доводилося шукати будь-яких
союзників, навіть з-поміж тих осіб чи структур, які, як покаже час, не були щирими
у своїх публічних заявах. Йдеться, наприклад, про певну ідеологізацію та
надмірне захоплення брошурою Альфреда Розенберга «Україна
як вузол свiтової полiтики», що вийшла друком 1928 р., про iнтервʼю
Карла Мотца, керiвника схiдного вiддiлу нацiонально-соцiалiстичної
партiї, який на шпальтах львiвського часопису «Час» запевняв українців у тому, що «нацiонал-соцiялiсти
хочуть бачити на Сходi Европи мiцну нацiональну українську державу»[4].
Але найбільшого розголосу
(на роки) набула сенсаційна заява Адольфа Гітлера, яку 2 квiтня 1933 року надрукував львівський щоденник «Дiло».
Її
однозначно сприйняли в СРСР i також однозначно, але з точнiстю до навпаки,
українськi патрiоти в Галичинi. Заяву, уривки з якої подаємо нижче, оголошено
на прес-конференцiї для закордонних журналiстiв: «...Не може також той уряд,
який бореться проти насильства побiдникiв над побiдженими, спокiйно дивитися на
поневолення росiйсько-жидiвськими комунiстами великого i шляхетного українського
народу та народiв Кавказу. Тому ми рiшили лiквiдувати нашi союзницькi умовини з
Рапалля i Берлiну та доложити всiх заходiв, щоби здушити комунiзм в його
московському осередку та допомогти визвольницьким змаганням України. Тiльки
упадок бiльшовизму та постання нової сильної української держави може завести
рiвновагу мiжнароднiх сил в Европi та спокiй у цiлому свiтi!»[5].
Нiмецькi симпатiї до українцiв дещо парадоксально оприлюднює і варшавський кореспондент часопису «Kurjer Poranny» Станвей Фiлiпсон: «Розенберґ <...> твердить, що Радянська Росiя швидко розлетиться на кiлька самостiйних держав; особливо Велика Україна вже
в дуже не довгому часi стане майже зовсiм незалежна вiд Польщi...»[6].
На цьому фоні цілком
зрозумілими були численні виступи в німецькій пресі з приводу політики так
званої пацифікації проти селян Схiдної Галичини восени 1930 р.: «Пробуджена Україна»[7], «З днiв лихолiття однiєї меншостi»[8], «Протибiльшовицький вал»[9], «Українська
визвольна боротьба»[10]. Цю й
дотичнi теми пiднiмали на своїх сторiнках також «Deutschland», «Berliner Tageblatt» та iншi видання.
Колишнiй французький премʼєр-мiнiстр Е. Ерiо, вiдомий у цiлiй Європi як гарячий прихильник СРСР, стверджував
чи то з високих полiтичних трибун, чи то на сторiнках преси про те, що голод 1932-1933 рр. – не що iнше, як вигадка противникiв комунiзму, головно гiтлєрiвцiв. Повернувшись з подорожi по Радянському Союзу, в паризькому щоденнику «Information» він почав друкувати низку статей пiд заголовком «Росiйськi студiї». З-помiж жовчних нападiв на Україну, Е. Ерiо також вдався до цитування нiмецького журналу: «З Берлiна йде вся кампанiя про буцiмто голод на Українi <...> Мета цiєї кампанiї? Легко її вiдкрити, коли завдамо собi труду i вiзьмемо в руки журнал «Folk und Reich», видаваний нiмецьким урядом i спецiяльно присвячений справам Схiдної Европи. В одному
зi своїх останнiх чисел є там стаття про те, як створити українську державу,
яку пiдтримувала би Нiмеччина та Англiя»[11].
Висвiтлюючи протестне антибiльшовицьке зiбрання
членiв i запрошених товариства «Українська громада в Нiмеччинi», нiмецька преса
надрукувала «Заклик до культурного свiту»: «Пiд час коли комунiстичне
панування для Московщини є внутрiшньою справою, для України є воно окупацiйним
насильством. Боротьба України – це боротьба за iснування великого, але
обезправленого народу, який вiд вiкiв привик боротися i послугуватись мечем.
Його здоровий органiзм переможе також большевицьку заразу i збереже свою
нацiональну окремiшнiсть»[12].
Через кiлька мiсяцiв (23
сiчня 1937 р.) вiдразу два нiмецькi щоденники – «Ангрiф» (одне з провiдних
нiмецьких нацiонал-соцiалiстичних видань) i берлiнський «Der Volkischer
Beobachter» опублiкували статтю «День української незалежностi»[13].
Публiцисти «Дiла», як і загалом галицька та еміґрантська інтеліґенція (Велика
Україна жила іншим життям і, крім колективізації та більшовизму, нічого не
бачила), вважали факт появи цiєї статтi «полiтичною подiєю»[14].
У лютому орган провiдника
нацiонал-соцiалiстичної молодi Бальдура фон Шiраха «Воля й могутність» друкує
статтю Тиля Альке (обсягом 9 сторiнок) «Трагедiя України», в якiй, мiж iншим, є
таке резюме: «...Україна властиво «з недогляду» стала совiтською республикою»[15].
Розмiрковуючи над основними полiтологiчними
дефiнiцiями, один з найвизначнiших українських публiцистiв, останнiй редактор
львiвського «Дiла» Iван Кедрин-Рудницький[16] (помер
1995 року у США на 99-му році), у концептуальнiй працi «Демократiя,
комунiзм, нацiоналiзм та українська нацiональна рацiя» пояснював масове
захоплення серед українцiв iдеями Третьої Нiмеччини. Вiн писав: «...найбiльш
вiдʼємною сторiнкою демократiї є її слабiсть. Слабiсть, виявлена саме у боротьбi
з найбiльшим ворогом демократiї, комунiзмом (як устроєм) та большевизмом (як
формою вияву)»; «...в боротьбi з комунiзмом, як iдеєю, вирiшну ролю може грати
сьогоднi тiльки нацiоналiзм, а в боротьбi проти Совiтiв, як московської
держави, – держави з фашистiвським устроєм»; «...коли український демократ
має вибирати помiж двома протидемократичними течiями воюючого нацiоналiзму
фашистiвського зразку та комунiзму московсько-совiтського зразку – то мусимо
визнати воюючий нацiоналiзм»[17].
З огляду на цiлковиту iзоляцiю України
iншими державами, на частенькi запевнення полiтичних дiячiв рiзних рангiв про
те, що їхнi країни не матимуть жодних справ з українськими нацiональними
меншостями (ось типова думка догiтлерiвської Нiмеччини, яка пiсля 1933 р. стала
типовою для всiєї Європи, крiм Нiмеччини: «Для нашого посольства у Варшавi
iснує лише Польща з громадянами польської держави, байдуже, якої вони
нацiональности, а для нашої амбасади в Москвi iснує лише радянсько-українська
союзна держава у ССР»[18]),
з огляду на безпрецедентний факт не лише прийняття СРСР до Лiги Нацiй, але і
його головування в цій міжнародній організації, було втрачено останнi
сподiвання на справедливий розгляд українських прагнень на шляху творення
власної держави.
Українськi патрiотичнi сили опинились зi своїми клопотами
наодинцi. Iнодi їх, як запеклих антикомунiстiв, про людське око морально пiдтримували
нiмецькi нацисти. Українцям в Галичинi не доводилось вибирати, а українцям в
СРСР не дозволялося навiть думати не по-радянському. Українськi полiтичнi
дiячi, публiцисти не раз стверджували, що не подiляють багатьох методiв
нацiонал-соцiалiстичної партiї («Дiло», як орган
демократичний, засадничо не може погодитися з ексклюзивним характером
нацiоналiстичного нiмецького руху <...> становище, кермоване
всеукраїнськими протимосковськими i протикомунiстичними мотивами, не має нiчого
спiльного з антисемiтизмом»[19];
«Гiтлєризм є психологiчною конечнiстю нiмецького народу»[20];
«…українцi готовi спiвпрацювати з кожною державою,
яка буде пiдтримувати їх нацiональну програму. Про якiсь
особливi симпатiї українцiв до Нiмеччини ледви чи можна говорити <...>
Деяким доказом на те, що мiж українцями нема великих симпатiй до Нiмеччини може
послужити теж те, що кiлькiсть полiтичної емiграцiї
в Нiмеччинi не є така велика, як в iнших державах...»[21];
«...Коли
є в нас люди, якi захоплюються iталiйським та нiмецьким взором та радi тi взори
прищепити на наш ґрунт, то не повиннi забувати, що <...> скрiзь, де
тiльки приходить до слова нацiоналiзм фашистiвського роду – панiвна нацiональна
бiльшiсть виявляє супроти нацiональної меншини свою ексклюзивнiсть, брак
толєранцiї, нетерпимiсть, стараючись передовсiм коштом нацiональних меншин
збiльшити свiй нацiональний стан посiдання»[22];
«...не все те, що дiється в ІІІ Нiмеччинi, викликує українське захоплення...»[23]), але йти на компромiс iз бiльшовиками
(якi наче поставили собi за мету звести з обличчя землi українську нацiю і
перетворили покiрних i пiддатливих на «совєтскiх граждан», а непокiрних i
незламних просто знищили) – означало чинити ще гірше.
Радянська iсторiографiя, як путінська пропаганда,
зумiла перетворити iсторичну реальнiсть на суцiльну брехню. Виходило так, нiби
українськi нацiоналiсти були ворогами своєї батькiвщини, але ж не
помиляється тiльки той, хто нiчого не робить.
Попри всi психологiчнi, моральнi та матерiальнi складнощi,
викликанi усвiдомленням i вiдчуттям меншостi, українцi не вислужувались перед нацистами i не запобiгали в усьому гiтлерiвськiй Нiмеччинi. Так, у
публiкацiї «Україна й Европа. Українська проблєма важним полiтичним чинником у
мiжнароднiй полiтицi» недвозначно сказано про те, що «швидкий розвиток важних
полiтичних подiй в Европi» витворив «у деяких українцiв хибний погляд, що
Україна не є чинником полiтичного життя Европи, а лише предметом
сучасних полiтичних змагань великих держав. До витворення цього хибного
погляду причинились у деякiй мiрi i повiдомлення,
зручно розповсюдженi большевицькою пресою, нiби Нiмеччина та Польща мають плян
зробити Україну своєю кольонiєю, а навiть подiлити її...»[24].
А як трактувала цю проблему європейська преса? Iрландський «Cork Examiner», наприклад,
надрукував величезну статтю «Гiтлєр хоче України, що на це скажуть українцi?», де,
зокрема, проаналiзовано виступи в iнших
виданнях: «Гiтлєр хоче заняти Україну. Але нiхто нi словом не згадує про
самих українцiв, про роль, яку вони готовi вiдограти в тому конфлiктi, який
чейже в першу чергу їх буде обходити...» Чи справдi Нiмеччина прагне
завоювати Україну? «Cork Examiner» вiдповiдає: «Чи хоче вона поширити свої економiчнi
впливи на Україну? Так! Але «завоювати» Україну? Нiколи! Найбiльш правдоподiбне
те, що Гiтлєр бажає скласти з українцями якийсь modus vivendi, щоб
разом з ними пiти проти їхнього найбiльшого ворога. Українцi готовi погодитись
на таку розвʼязку справи, бо вона може принести їм свободу, якої вони так
бажають»[25]. На жаль, ірландці помилялись.
Ще у 1935 р. авторитетний празький тижневик «Господарський
розгляд» у статтi «Болюча Україна» припускав, що Нiмеччина має двоякi плани
щодо України: «З одного боку, Нiмеччина бажає
вiдiбрати так званий польський коридор, за що Польща мала б
дiстати вiльну руку на Українi, а з другого, – вона хоче опанувати Україну з її великими природними
багатствами економiчно»[26].
Дискусiї про українсько-нiмецькi взаємини провадились у 30-i
рр. ХХ ст. доволi часто. На однiй з них, як на мене, однiй з
найґрунтовнiших, закцентуємо увагу. Пiсля
появи у свiті польського видання «Polityka UNDO w swietle autonomicznej deklaracji Centralnego Komitetu UNDO z dnia 7. maja 1938 r. Lwow, 1938”[27], у
щоденнику “Дiло” надруковано вiдповiдь[28].
Український публiцист, що сховався за
криптонiмним пiдписом, обурений тим, що польський автор ставиться до нiмцiв i
III Нiмеччини не тiльки наскрiзь негативно, але й зневажливо i не бачить рiзницi
мiж москалями i нiмцями та бажає Польщi, щоб вона була «сильна i здiбна
боротися так само з Москвою, як з германiзмом, бо анi вiд москалiв, анi вiд
нiмцiв Україна нiчого доброго не сподiвається i сповiдатись не може»; «Не маємо
нiяких пiдстав кермуватись у своєму становищi до нiмцiв i Нiмеччини любовʼю,
але так само нема нiяких пiдстав до якоїсь нашої протинiмецької ненависти»; «...коли
рiч iде про формування українського становища до нiмецького народу та ІІІ Нiмеччини,
як його нинiшньої правно-державної форми, то мусимо ствердити речi безспiрнi:
1) мiж нами та нiмцями не було i не може бути нiяких територiяльних спорiв, 2)
не було, нема i не може бути боротьби за етнiчний характер земель, себто нема
нiяких асимiляцiйних зусиль, 3) нема цивiлiзацiйного (культурницького)
суперництва i 4) нема взаємин таких, як мiж переможцями i переможеними. Себто:
нема в українсько-нiмецьких взаєминах усiх тих обʼєктивних, географiчних,
iсторичних та полiтичних моментiв, якi створювали впродовж столiть i по
нинiшнiй день втримують перманентний польсько-нiмецький конфлiкт...».
Бiльше того, український політичний оглядач наводить дуже цiкаву i цiнну в
контексті піднятої теми (тiльки важко сказати, наскiльки точну) iнформацiю про
те, що «нiмецька преса, пiддана тiснiй державнiй контролi, присвячує
українiцi бiльше мiсця, нiж преса всiх захiдних держав вкупi»[29].
Вересень 1938 р. став початком великого розчарування.
Нiмецькi обiцянки, до яких пильно i радо прислухалися в Галичинi, на Закарпаттi,
Буковинi i в емiґрацiї впродовж постання i змiцнення Третьої
Нiмеччини, так i залишились обiцянками. Тепер нацисти вже не
пiдкреслювали необхiдностi української держави. У них були iншi – куди
вигiднiшi i далекосяжнiшi – плани. Про це свiт довiдається менш нiж за
рiк, а українцi – ще швидше, навеснi 1939-ого, коли пiсля схвалення
нападу гiтлерiвцями гусеницi мадярських танкiв скропляться кровʼю українських
патрiотiв – захисникiв Закарпатської України.
В одній із промов А. Гітлер
сказав: «Спiвчуваю з долею словакiв, полякiв, мадярiв та українцiв. Одначе я
є речник долi тiльки моїх нiмцiв»[30].
Ці слова не сподобалися українцям, які відчули
зраду і покинутість. Ситуацiя навколо майбуття Закарпатської України залишалася
невизначена. Тому цiлком логiчним стало припущення, що нацiонал-соцiалiзм як
iдеологiя є тiльки висловом нiмецького iмперiалiзму, а не носiєм нових,
далекосяглих змагань до нової нацiональної моралi та справедливостi мiж
народами та державами.
Згодом нiмецькi політичні чинники зовсім забули власні
промови про українську незалежність. Вони використали чеськi недалекосяжні
спроби навернути до централiстичної системи у Словаччинi i в Карпатськiй
Українi та реакцiю у словацьких карпатоукраїнських колах на те, щоб взагалі
лiквiдувати федерацiю. Але, повiдомляючи про свої наміри словакiв, не попередили українцiв Закарпаття.
«Навiщо було виставляти на
переслiдування той сам український нацiоналiстичний рух i його активних дiячiв
в Карпатськiй Українi, шо його ранiш нiмцi самi морально i полiтично
пiдтримували?! «…» Чи тодi, коли вже впали першi кривавi жертви з-помiж
сiчовикiв, не можна було зупинити того проливу крови та запевнити амнестiю
iдейно спiвзвучному елєментови? Навiщо було трагедiї тисяч родин, родин
ненiмецьких ворогiв...?!» [31]– ось голос розпачу ображеного, обманутого
і понівеченого українця.
У такий кровопролитний спосіб пiдтвердилися повiдомлення в іноземній пресi, зокрема у «Paris-Soir»[32] i «Gazeta Polska»[33] про те,
що нiмецький уряд погодився на лiквiдацiю Карпатської України, щоб «уможливити
спiльний польсько-мадярський кордон»[34].
Канцлер Гiтлер зупинення нiмецьких вiйськ перед кордонами Карпатської України
вважає... «концесiєю», яку Нiмеччина зробила «не лише Мадярщинi, але перш
усього Польщi». В українськiй частинi промови Гiтлер розвiяв двi омани: «Вiденський арбiтраж як акт мiжнародньої
справедливости i самовизначення народiв – у нiмецькiй iнтерпретацiї...»[35].
Все це тiльки пiдтвердило стару iстину про те, що
полiтика – дуже часто брудна справа, а мораль у полiтицi – дуже часто лише засiб полiтичної боротьби. Але все це спонукає до докладного
розпiзнання полiтичної романтики i сентименту вiд полiтичного реалiзму. «Полiтичною
романтикою є мати до Гiтлєра претенсiї за те, що вiн на недосяжних висотах, на
якi сьогоднi пiднiсся, бачить проблєму Карпатської України iнакше, з iншої
перспективи, нiж її бачив тодi, коли знiмався на тi висоти. Полiтичним
реалiзмом буде розумiти iстотний сенс полiтичних конечностей, так зручно
приставлених у промовi Гiтлєра»[36].
У цьому розмаїттi думок i бурхливому розвитку
полiтичних подiй напередоднi Другої свiтової вiйни правильно розiбратися було
важко. Але українськi полiтичнi сили вийшли з честю у цiй ситуацiї – їм
вистачило вiдваги визнати власнi помилки i застерегти вiд чогось подiбного
нащадкiв. Найбiльше консолiдували ось цi слова: «...право
домагатися зацiкавлення для своєї долi i право вiрити в її
поправу матимемо тодi, коли станемо силою, яку треба буде поборювати, або зʼєднати
її собi, але якої злегковажити не буде можна»[37].
Насамкінець
Отже, у міжвоєнний період в умовах
відсутності політичної держави Україна, з німецького боку з приводу української
перспективи були тільки гучні гасла, з українського – надмірна довірливість,
яку вже в березні 1939 року (із втратою Карпатської України) змінило
розчарування. Емоційні заяви Гітлера і всієї національно-соціалістичної преси,
підпорядкованої німецькому канцлерові, були занадто гарні, щоб стати правдою.
Нацизм, як і більшовизм, вміло використовував свою пропаганду, тому навіть
сьогодні важко однозначно сказати, наскільки щирими були публікації в німецькій
пресі з побажанням українському народові здобути незалежність.
Історію 30-х рр. у Європі українцям дуже
нагадують сучасні події – анексія Криму кремлівськими загарбниками, війна на
Донбасі, організована путіністами і російськими воєнними, антиукраїнська
істерія московських пропагандистів у Європі та цілому світі, спрямована на
руйнацію адекватної позиції Заходу щодо України, на загостерння стосунків у
Республіці Польща з метою, по-перше, знищення приятельських стосунків між
нашими країнами (РП як адвокат України), по-друге, реанімації старих травм і
болючих протиріч в історично-релігійно-культурологічному контекстах, що,
звісно, здатне нас віддаляти, а не наближувати один до одного.
У протистоянні новітнім загарбницьким
викликам, в умовах глобалізму і в контексті конструювання (а не руйнування чи
спостерігання) майбутнього, значення опінієтворчих мас-медіа України та
Республіки Польща мусить бути колосальним.
Література
Gazeta Polska. – 1939. – 26 Kwiec.
Kurjer Poranny. – Warszawa. – 1933. – 5 maj.
Paris-Soir. – 1939. – 24.04.
Pelenski Zenon Poray. Polityka UNDO w swietle autonomicznej
deklaracji Centralnego Komitetu UNDO z dnia 7. maja 1938 r. – Lwow: Nasze
Slowo, 1938.
Болюча Україна // Господарський розгляд:
Празький тижневик. – 1935. – Лист.
Гітлєр хоче України, що на це скажуть
українці // Cork Examiner: Ірландський часопис. – 1938. – 7 трав.
Гітлєр, жиди й українці. Претенсії «Хвілі» до
української преси // Діло. – 1933. – 20 квіт. – С.1.
Данько М. Гітлєризм і большевизм // Діло. –
1933. – 17 берез. – С.1.
День української незалежності // Ангріф:
Націонал-соціялістичний щоденник. – 1937. – 23 січ.
Діло. – 1933. – 2 квіт. – С.3.
Еріо Е. Російські студії [Цикл статей] //
Information: Паризький щоденник. – 1933. – Лист.
Житарюк Марʼян. Четвертована, але жива. Закордонна преса про політичні
процеси в Україні напередодні Другої світової війни: Монографія. – Львів: За
вільну Україну, 1997. – 128 с.
З днів лихоліття однієї меншості // Munchener
Neues Nachrichten. – 1930. – 25 жовт.
Заклик до культурного світа // Berliner
Bersen Zeitung. – 1936. – 5 верес.
і. к. За самостійний український підхід до
інших народів // Діло. – 1938. – 14 серп. – С.1-2.
ІК. За що маємо жаль до німців? // Діло. –
1939. – 26 берез. – С.2.
Кедрин І. Демократія, комунізм, націоналізм
та українська національна рація // Діло. – 1937. – 4, 6, 7, 9 лип.
М-н. «Коли свiт переконається, що ми – є».
Замiтний чехословацький голос про українську справу // Дiло. – 1935. – 29 лист.
– С.2.
Німці й українська проблєма // Діло. – 1930.
– 23 верес. – С.1.
Пробуджена Україна // Reweitsche Zeitung. –
1930. – 24 жовт.
Промова Гітлєра та Закарпаття // Діло. –
1938. – 29 верес. – С.1-2.
Протибільшовицький вал // Deutsche
Tageszeitung. ― 1930. – 25 жовт.
Розвіяні омани (З приводу «українського»
уступу промови канцлєра Гітлєра) // Діло. – 1939. – 4 трав. – С.2.
Тиль Альке. Трагедія України // Воля й
Могутність: Двотижневик націонал-соціялістичної молоді Німеччини. – 1937. – 15
лют.
Україна й Европа. Українська проблєма важним
політичним чинником у міжнародній політиці // Діло. – 1935. – 26 трав. – С.2-3.
«Україна мусить бути вільна» (Прегарна стаття
у двох передових берлінських щоденниках) // Діло. – 1937. – 27 січ. – С.2-3.
Українська визвольна боротьба // Allen
Steiner Zeitung. – 1930. – 30 жовт.
Час: Львівський часопис. – 1932. – 12 січ.
Інтернет
Микола Троцький: https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A2%D1%80%D0%BE%D1%86%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9_%D0%9C%D0%B8%D0%BA%D0%BE%D0%BB%D0%B0
Іван Кедрин: https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%B5%D0%B4%D1%80%D0%B8%D0%BD_%D0%86%D0%B2%D0%B0%D0%BD
UKRAINE IN THE GERMAN MEDIA IN THE CONTEXT OF POLITICAL TRANSFORMATIONS
IN THE INTERWAR PERIOD
(BASED ON THE MATERIALS OF DAILY “DILO”)
In this article the problematic and thematic, historical and political
spectrums of the content “Ukraine” in German magazines of interwar period are
analyzed.
As a source base for this scientific work authors consider the newspaper
and magazine journalism of that time, which allows not only to stay certain
historical episodes (konstatives), but in some way to reflect the views, needs,
intentions, challenges, promises and actions of political and social factors of
Germany and disillusionment of Ukrainian patriotic forces in consequence of postpone of the "Ukrainian question"
(performatives).
Nazism, like Bolshevism, to achieve predatory targets skillfully used
their propaganda, therefore such practice should be a lesson for future
generations, as even in the terms of globalization in the clashing of latest
rapacious challenges the importance of conceptional media in Ukraine and Poland
should increase.
Keywords: newspaper “Dilo”, the German press, propaganda, Hitler, the
interwar period, Ukraine.
[1] Житарюк Марʼян. Четвертована, але жива. Закордонна преса
про політичні процеси в Україні напередодні Другої світової війни: Монографія.
– Львів: За вільну Україну, 1997. – 128 с.
[14] «Україна мусить бути вільна» (Прегарна стаття у двох передових
берлінських щоденниках) // Діло. – 1937. – 27 січ. – С.2-3.
[15] Тиль Альке. Трагедія України // Воля й Могутність: Двотижневик
націонал-соціялістичної молоді Німеччини. – 1937. – 15 лют.
[17] Кедрин І. Демократія, комунізм, націоналізм та укра-їнська
національна рація // Діло. – 1937. – 4, 6, 7, 9 лип.
[19] Гітлєр, жиди й українці. Претенсії «Хвілі» до української преси //
Діло. – 1933. – 20 квіт. – С.1.
[21] М-н. «Коли свiт переконається, що ми – є». Замiтний чехословацький
голос про українську справу // Дiло. – 1935. – 29 лист. – С.2.
[22] Кедрин І. Демократія,
комунізм, націоналізм та українська національна рація // Діло. – 1937. – 7 лип.
– С. 4-5.
[24] Україна й Европа.
Українська проблєма важним політичним чинником у міжнародній політиці // Діло.
– 1935. – 26 трав. – С.2-3.
[25] Гітлєр хоче України,
що на це скажуть українці // Cork Examiner: Ірландський часопис. – 1938. – 7
трав.
[26] Болюча Україна //
Господарський розгляд: Празький тижневик. – 1935. – Лист.; М-н. «Коли свiт
переконається, що ми – є». Замiтний чехословацький голос про українську справу
// Дiло. – 1935. – 29 лист. – С.2.
[27] Pelenski Zenon Poray.
Polityka UNDO w swietle autonomicznej deklaracji Centralnego
Komitetu UNDO z dnia 7. maja 1938 r. – Lwow: Nasze Slowo, 1938.
[34]
Розвіяні омани (З приводу «українського» уступу промови
канцлєра Гітлєра) // Діло. – 1939. – 4 трав. – С.2.
[38] Doctor of sciences in social
communications professor, professor of foreign press and information department
of journalism, Lviv University, e-mail: mgzhyt@gmail.com
[39]
Journalist, researcher, translator
Немає коментарів:
Дописати коментар